Тренажер
Каменярі
Іван Франко
Почни друкувати, щоб запустити таймер.
0% готово
Час
0:00
Точність
100,0%
CPM
0
Помилки
0
Торкнися тексту, щоб відкрити клавіатуруЯ бачив дивний сон. Немов передо мною↵
Безмірна, та пуста, і дика площина,↵
І я, прикований ланцем залізним, стою↵
Під височенною гранітною скалою,↵
А далі тисячі таких самих, як я.↵
↵
У кождого чоло життя і жаль порили,↵
І в оці кождого горить любові жар,↵
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,↵
І плечі кождого додолу ся схилили,↵
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.↵
↵
У кождого в руках тяжкий залізний молот,↵
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:↵
“Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод↵
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,↵
Бо вам призначено скалу сесю розбить.”↵
↵
І всі ми, як один, підняли вгору руки,↵
І тисяч молотів о камінь загуло,↵
І в тисячні боки розприскалися штуки↵
Та відривки скали; ми з силою розпуки↵
Раз по раз гримали о кам’яне чоло.↵
↵
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,↵
Так наші молоти гриміли раз у раз;↵
І п’ядь за п’ядею ми місця здобували;↵
Хоч не одного там калічили ті скали,↵
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.↵
↵
І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,↵
Ні пам’яті в людей за сей кривавий труд,↵
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,↵
Як ми проб’єм її та вирівняєм всюди,↵
Як наші кості тут під нею зогниють.↵
↵
Та слави людської зовсім ми не бажали,↵
Бо не герої ми і не богатирі.↵
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли↵
На себе пута. Ми рабами волі стали:↵
На шляху поступу ми лиш каменярі.↵
↵
І всі ми вірили, що своїми руками↵
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,↵
Що кров’ю власною і власними кістками↵
Твердий змуруємо гостинець і за нами↵
Прийде нове життя, добро нове у світ.↵
↵
І знали ми, що там далеко десь у світі,↵
Який ми кинули для праці, поту й пут,↵
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,↵
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,↵
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.↵
↵
Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,↵
І серце рвалося, і груди жаль стискав;↵
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,↵
Ані прокляття нас не відтягли від діла,↵
І молота ніхто із рук не випускав.↵
↵
Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті↵
Святою думкою, а молоти в руках.↵
Нехай прокляті ми і світом позабуті!↵
Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,↵
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.